Настоятелі Густинського Свято-Троїцького монастиря - Чернігів для туриста
Субота, 10-Грудень-2016, 14.38.24
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Логін:
Пароль:
Розділи новин
Історичні [60]
Краєзнавчі [87]
Свята та обряди календарного циклу [2]
Реклама
Новости туризма
Останні статті
Мы Вконтакте
Посилання

Новое на форуме
Туристичні блоги
Фото Чернігівщини
Статистика

Яндекс.Метрика

Пошук
Головна » Статті » Статті » Історичні

Bookmark and Share

Настоятелі Густинського Свято-Троїцького монастиря
Історію Густинського Свято-Троїцького монастиря слід розглядати, беручи до уваги його вплив на зміцнення православної віри в Лівобережній Україні, національне відродження, піднесення духовності місцевого населення та виділивши початковий етап, періоди розквіту за часів Гетьманщини, забуття й занепаду і чергового короткочасного відродження.
Складна й багатогранна господарська діяльність братії, поширення духовного впливу на місцеве населення в ті часи забезпечувалися завдяки подвижництву, мудрості, наполегливості настоятелів монастиря, ієрархів православної церкви та правителів держави.
На етапі заснування обителі виняткову роль відіграли перші отці-настоятелі. Серед них ієросхимонах Іоасаф, який започаткував монастир й управляв ним від заснування в 1610 р. до 1614 р. Саме завдяки йому та його наступникові Ісаю Копинському (майбутньому митрополиту київському) вдалося отримати в 1612 р. від князя Михайла Вишневецького "привілеї і листи обмеження цьому місцю святому", а в 1614 р. отримати фун-душ (дарчу грамоту) на землю. Цього ж року розпочалось будівництво " малої церкви в ім'я Пресвятої живоначальної Трійці".
Ісай Копинський, який став ігуменом Густинської обителі по смерті Іоасафа (1614-1616 рр.), ще при житті першого настоятеля, за його старості, управляв монастирем, хоч і не жив у Густині. Усі інші настоятелі, які слідували за Ісаєм до 1636 р., були лише намісниками, яких призначав і змінював сам Ісай. Першим із них був ієросхимонах Вар-лаам. Він двічі призначався на цю посаду(1616-1617, 1621-1624 рр.). Саме при ньому Густинський монастир у 1621 р. відвідав патріарх ієрусалимський Феофан, який "мав у Густині ночівлю і надав обителі своє пастирське гробу Господня благословення". Потім намісниками були ієросхимонахи Комментарій (1617-1618 рр.), Никифор (1618-1620 рр.), Євфимій (1620-1621 рр.).
У 1624 р. до Густині повернув Ісай Копинський, якого в сані єпископа не прийняла братія Межигірського монастиря. За ці роки (1614-1624 рр.) завдяки пожертвам благодійників духовний заклад розширив свої земельні володіння, побудував господарські приміщення, огородився міцною дерев'яною стіною зі службами для ченців. Пожежа 1625 р., що виникла в обителі, знищила більшість споруд, тому Ісай Копинський започаткував будівництво нового великого храму і, залишивши братії ігумена Філарета (1624-1625 рр.), подався до Лубен.
Після Філарета продовжив будівництво в монастирі та дещо розширив земельні володіння в наступні два роки ігумен Іов (1625-1627 рр.), який, до речі, призначався настоятелем тут ще раз (1631-1635 рр.). "Церкву Святої живоначальної Трійці у святій обителі Густинській сприянням пресвятого утішного Паракліта створили вельми красну, з усілякими зуграфськими прикрасами, всілякої краси... начиння їй надали від основи аж до верху".
Наглядав за будівництвом церкви й освятив її в 1627 р. Ісай Копинський. Він, "дуже трудячись, їздив і наглядав пильно, не лише в цій святій обителі Густинській, але й у Ладанськім монастирі, і в Лубнах у Мгарській обителі". Святитель (Ісай Копинський) на моління братії поставив ігуменом чесного й дуже богодбального ієромонаха Теодосія (1627-1629 рр.), який був управним художником і ювеліром.
Наступним настоятелем знову призначено Ісая (1629-1631 рр.). Про нього читаємо в літописі: "Був він рік з половиною, смиренно все покірливістю справляючи, адже був тихий, покірний норовом і не оздоблював нікого".

З приходом на Київську митрополію архімандрита печерського Петра Могили настоятелем став Іринарх (1631-1638 рр.). При ньому (1636 р.) виникла велика пожежа, що знищила всі монастирські споруди, церкви та дзвіницю. Новий настоятель за два роки зумів відбудувати обитель. "У цей час, - дізнаємося з літописного повідомлення, -була побудована тепла церква в честь Успіння Богоматері, трапезна і келарня при Успенській церкві, братські келії та дзвіниця".

"Жили вони (братія) певний час немалий у всьому доброчинно та вправно, помалу-малу чи те чи інше будували, як то кажуть тепер, - мир і тиша". Перешкодили будівничим справам народні повстання національно-визвольного спрямування під проводом Павла Павлюка і Карпа Скидана в 1637 р. та Дмитра Гуні й Стефана Остряниці в 1638 р.
Як наслідок, поляки звинуватили монастирі Лівобережжя в тому, що вони нібито готували порох та іншу зброю для повстанців, і вдалися до терору й пограбування. У цей час ігумен Густинського монастиря Василь (1638 р.), передбачаючи можливі погром і знущання, вирішив врятувати все цінне, що було в обителі, і братію втечею до Росії. Зібравши два обози з майном, монахи направились до Путивля. Незважаючи на пограбування в дорозі поляками, ченці привезли в Путивль" ...крімризниці й церковної бібліотеки ...волів і корів з 90, баранів та овець з 300, а також різних церковних речей 11 возів". 14 червня 1638 р. прийшла друга партія густинських старців, але в дуже жалюгідному вигляді: пішки і розграбовані. Серед них було 5 ієромонахів, 4 ієродиякони, 57 ченців, 11 монастирських селян із дружинами і дітьми на чолі з ігуменом Василієм.
Густинський монастир спустошився і на рік обезлюднів. У 163 9 р. київський митрополит Петро Могила призначив намісником Іллю Торського (1639-1645 рр.). Новий ігумен звернувся за допомогою в будівництві церкви до благочестивого воєводи Молдово-Влахійського Івана Василя і до російського царя Михайла Федоровича. Як наслідок, у 1641 р. була закладена, а через три роки освячена в ім'я Пресвятої Трійці велика і гарна церква.
Продовжив зміцнювати монастир після кончини Іллі Торського ігумен Євфимій Войнелович (1645-1652 рр.). Навколо обителі з'явилися рови, збільшилась кількість орних земель, лісів, сінокосів. У його власність перейшли п'ять млинів, розташованих на річці Удай.
Ігумен Іона Боршенський (1652-1655 рр.) запам'ятався монастирській братії тим, що їздив у Москву до царя за отриманням царського жалування, яке свого часу випросив Ілля Торський. На цьому закінчується початковий період історії Густинського Свято-Троїцького монастиря.
Хоча до нас дійшли короткі відомості про життя Густинського монастиря середини XVII - кінця XVIII ст., все ж вони дають достатню уяву про його значення в релігійно-церковному житті краю. На кінець XVIII ст. він мав велику кількість нерухомої та рухомої власності - сіл, млинів, лісів, сіножатей, коней, грошей.
У цей час обитель жила за чітко визначеним статутом, що вимагав від братії вважати все майно спільним. Вільні вибори ігумена-настоятеля монастирською братією зі свого середовища - особливість монастиря, якою дуже пишалися густинські ченці. Цей привілей було ліквідовано, як відомо, на початку XVIII ст., разом зі зміною церковного устрою в Україні.
Протягом десяти років настоятелем Густинського монастиря був Иосиф Товстушич (1655-1665 рр.). Він неодноразово їздив до Москви за отриманням царського жалування, зумів заручитись підтримкою українських гетьманів і розширити земельні володіння, що знайшло правове закріплення в дев'яти гетьманських універсалах.
Майже 30 років ігуменом тут був Авксеній Якимович (1665-1695 рр.). Завдяки його титанічним зусиллям удалось відбудувати монастир після того, як у жовтні 1671 р. під час пожежі згоріла чудова Троїцька церква, дзвіниця, келії. У 1672 р. побудували кам'яну дзвіницю в ім'я Великомучениці Варвари. Допомога українських гетьманів, молдавського господаря, російського царя та великі пожертвування козаків і простого народу дозволили в короткий термін побудувати велику соборну церкву в ім'я Святої Трійці. Вона була освячена 1 серпня 1676 р. чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем. Владика рукоположив у сан ієромонаха ієродиякона Димитрія (майбутнього митрополита ростовського), який в той час перебував у Густині. При в'їзді в обитель з'явилася церква в ім'я Миколи Чудотворця, далі ще одна - Петра й Павла, обидві були побудовані Прилуцьким полковником Дмитром Горленком. Кам'яну церкву Успіння Богоматері, а при ній трапезну, келарню, малу трапезну, кухню та льох збудував гетьман Іван Мазепа. З'явилась кам'яна огорожа, обладнана амбразурами, ходами та арками.

У 1696 рр. ігуменом монастиря став Прокопій Каличанський (1696-1697 рр.). При ньому Прилуцький полковий обозний Григорій Дмитрович Чернявський подарував монастирю будинок у Прилуках з двором, млином та сінокісною землею до 20 скирт. Благодійники навколишніх сіл виділили орну землю, сінокоси й ліси.
Ігумен Яків Жданович (1698-1701 рр.) продовжив розширювати земельні володіння монастиря. 13 актів на довічне користування землею було отримано від місцевих жителів. Ігумен Іов Мартинович (1703-1710 рр.) одержав від прилуцького військового писаря Івана Васильовича купчу на хутір і ґрунти Березівські.

Ігумен Іоаникій Теодорович (1710-1715 рр.) добився від гетьмана Івана Скоропадського універсалів "на заборону торгувати горілкою вільним торговцям під час ярмарків у Густинському монастирі на шкоду монастирської торгівлі цим продуктом зі своїх заводів" та "на заборону переходу підданих монастиря в козаки, а хто вже записався, всіх тих виключить".
Настоятелі Варлаам Лепицький (1715-1716 рр.), Иосиф Гутуревич (1716-1721 рр.), Діонісій Мартинович (1722), Леонтій Злотницький (1722-1725 рр.) оформили три десятки купчих на землі, пожертвувані монастирю, залучили жителів сіл Боршна, Дідовці, Харитонівка, Васьківці, Сокиринці до виконання робіт на користь обителі.
Справу посередників продовжили Клеоп Селач (1725-1727 рр.), Гаврило Леополь-ський (1727-1739 рр.), удруге Леонтій Злотницький (1740-1744 рр.), Пахомій Витвиць-кий (1746-1748, 1751-1756 рр.), Мельхіседек Богданович (1748-1749 рр). Вони роздобули 38 купчих на землі від місцевих благодійників, завершили будівництво нової кам'яної кухні, огорожі навколо монастиря, відремонтували та збільшили кількість келій.

Про діяльність настоятелів Иосифа Миткевича (1756-1759 рр.), архімандрита Митро-фана Горленка (1759-1760 рр.), Кирила (1763-1767 рр.), Иосифа Чернявського (1767-1779 рр.), Афона Єлисея (1779-1784 рр.) та Порфирія Сементовського (1785-1793 рр.) відомо небагато. Знаємо, що монастирська братія складалася з ігумена, намісника, духівника, економа, 10 ієромонахів, 5 ієродияконів, 28 ченців і 70 послушників.
Поблизу обителі знаходився ліс, в якому росли дуби, берези, клени, липи, вільхи. У лісі була пасіка. Поряд - сад і городи, конюшня з 22 кіньми. За монастирем розташувався шинок. На монастирських землях (3 тис. десятин) проживало більше ніж 3 тис. підлеглих селян. Так, за ревізією 1782 р. обителі належали: в хуторі Заудаївському - 164 селянина; с Маціївка -892; хуторі Береста та Валки - 110; с Боршна -172; с Полова - 619; с Левки - 264; с. Буди -114; хуторі Сорочинському - 189; с Демайнівка - 416; хуторі Березівському -174.


З 1785 р. Густинський монастир належав до Чернігівської єпархії. У кінці XVIII ст. мирне життя монахів було порушене - цього разу не стихійною силою чи загрозою польської навали, а дією указу імператриці Катерини II від 10 квітня 1786 р.
Указ передбачав відібрати в казну з єпархій, розташованих в Лівобережній Україні, усі монастирські маєтки й ліквідувати окремі духовні заклади, серед них - і Густинський Свято-Троїцький монастир.
У 1799 р. Російській державі були передані всі землі, що належали обителі. Ігумен Порфирій створив комісію, яка описала майно і рухоме, і нерухоме. Нерухомість перейшла у відання Міністерства державного майна. Бібліотека, архів, навіть два дзвони, церковне начиння перевезли до Чернігова. Братія перейшла до інших монастирів. Після цього більше ніж 40 років у Густині панувало запустіння.
Монастирська Троїцька церква була переведена в парафіяльну. В ній проводилось богослужіння самостійними настоятелями. З 1809 по 1811 р. настоятелем був священик Павло Колесников; у 1812-1814 рр. - Мирон Мишта; 1814-1817 рр. - Пантелеймон Береговий; 1818-1819 рр. - Тимофій Чернявський; 1819-1822 рр. - Гаврило Грабовський; 1822-1828 рр. - Іоан Алдаховський; 1828-1833 рр. - Пилип Пущинський; 1833-1837 рр. - знову Іоан Алдаховський; 1837-1844 рр. - Феодор Грабовський.
Важливий період в історії Густинського Свято-Троїцького монастиря пов'язаний з його відкриттям. Завдяки піклуванню архієпископа полтавського і переяславського преосвященного Гедеона Вишневського, численним проханням мирян Прилуцького повіту відкриття відбулося в день Святої Трійці 1844 р. Намісником призначено архімандрита Варсонофія (1844-1852 рр.). Виходець із дворян, він чимало зробив для відродження святині. Головну увагу Варсонофій приділив відновленню Троїцької церкви, під куполами якої було зроблено карнизи і вкрито залізом. Практично заново відбудовано церкву Святої Великомучениці Варвари, поставлено іконостас відмінної роботи з позолотою. Будинок настоятеля з церквою вкрито залізом і пофарбовано в зелений колір. Біля Микільських воріт побудовано цегляний двоповерховий готель на 20 кімнат для приїжджих і богомольців, трохи далі - три флігелі, два цегляні сараї та конюшню.
Наступником став архімандрит Гермоген, який управляв Густинським монастирем з 21 січня 1852 р. по 27 вересня 1859 р. За цей час добудовано дзвіницю, зведено млин, покрито залізом Петропавлівську церкву. У с. Боршна від місцевої жительки Ганни Чернявської монастир отримав землю, на якій побудували каплицю.
Третім настоятелем був архімандрит Паїсій (1859-1877 рр.). Завдяки його старанням відновлено зовні й всередині соборну Троїцьку церкву: замінено стропила і балки під дах, куполи пофарбовано в зелений колір, позолочено хрести на куполах, церкву пофарбовано рожевою олійною фарбою, а всередині поновлено всі іконописи на стінах, повністю позолочено іконостас. За Паїсія відремонтовано й теплу Воскресенську та Петропавлівську церкви, на куполах поставлено хрести з позолотою. У цей період значно збагатились ризниця та монастирська бібліотека. Тротуари було прикрашено стовпами з ліхтарями.
Архімандрит Герман управляв монастирем з 26 жовтня 1877 р. до кінця 1884 р. Йому вдалося замінити покрівлі на всіх братських корпусах та готелі, облаштувати галерею зі скла на будинку настоятеля, виграти тривалу тяжбу з місцевими селянами щодо окремих земельних володінь.
Архімандрит Нафанаїл (1884-1887 рр.) перебудував одноповерховий флігель настоятеля, відкрив в обителі в 1884 р. церковно-парафіяльну школу, де викладав закон Божий. Помер він 5 січня 1887 р. і був похований поряд із настоятелями Паїсієм та Германом за вівтарем соборної церкви Густинського монастиря.
З 1887 до 1893 р. настоятелем був архімандрит Нектарій, автор історико-статистичного нарису "Свято-Троїцький Густинський монастир", надрукованого в Лубнах 1892 р. Про себе він писав так: "Нектарієм приведені до порядку всі будови монастиря: Троїцька соборна церква... знову поштукатурена і побілена; ...у всі заглиблення для ікон уставлені ікони, що писані по залізу, числом 26... Поновлена й освячена церква в ім'я апостолів Петра й Павла. Поштукатурена тепла Воскресенська церква, ...поновлена церква Святого Миколая, приведені до порядку всі три братські корпуси та готель. Побілені зовні з чотирьох сторін монастирські стіни, а місцями зроблено над ними новий дах. На дзвіниці облаштовані годинникові циферблати з чотирьох сторін. ... Відновлена давно розмита гребля на річці Удай та облаштовано на ній п'ять мостів..."
У кінці XIX ст. відновлена Густинська обитель не мала таких багатств, як колись: їй належало всього 215 десятин землі. Монастирська братія складалася з архімандрита, 7 ієромонахів, 6 ієродияконів, 8 ченців, 16 півчих, 7 різноробочих. Із казни на утримання монастиря відпускалось 762 крб. 95 коп., власні доходи не перевищували 3 тис. крб. на рік.

Володимир Дрозденко


Категорія: Історичні | Додав: chernigovec (19-Жовтень-2010)
Переглядів: 1119 | Теги: Густиня, настоятелі густинського монастиря, Густинський монастир | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
avatar