Народні прикмети на Великдень - 2 Квітня 2010

Дiвчина, яка на Великдень вмиється водою з миски, в якiй лежить червона крашанка, буде красивою i рум'яною.
Якщо на Великдень небо ясне та сонячне -- це до багатого врожаю i теплого лiта. У таку прикмету вiрили ще нашi пращури. Яким же прикметам найбiльше довiряють українцi, розповiла газеті "Експрес" Олена Чебанюк, кандидат фiлологiчних наук, спiвробiтник Iнституту мистецтвознавства, фольклористики та етнологiї iм. М. Рильського НАНУ.
-- Олено Юрiївно, яка головна прикмета великоднiх свят?
- Найбiльше уваги в цi днi треба звертати на паски. Якщо у господинi гарно пiдiйшло тiсто, то в хатi буде лише добро i родина буде щасливою. А якщо тiсто западається, то це слiд розумiти як застереження про лихо.
Тому нашi предки дуже уважно ставилися до випiкання паски. Коли господиня замiшувала тiсто, то нiкому не казала, що пече паску, - аби нiхто не заходив до хати i не скрипiли дверi.
Також вiрили в те, що лопата, на якiй пiдносять паску в пiч, має священнi властивостi. I якщо всi члени родини не доторкнуться до неї, то хтось обов'язково захворiє.

- Чи є прикмети, якi вказують на урожай?
- Здавна вiрили, що коли на Великдень свiтило сонце i небо було безхмарне, - це вiщувало погожий рiк i багатий урожай.
Селяни боялися, аби на Великдень не падав дощ. Зате дощу дуже чекали в Обливаний понедiлок, бо вiн вiщував Боже благословення.
Є ще така прикмета: коли дiвчина на Великдень вдариться лiктем, то її згадав милий. А якщо в неї засвербiли губи - до поцiлункiв.
Дiвчата в цей день вмивалися водою з миски, у якiй лежала червона крашанка. Казали, що дiвчина, яка це зробить, буде вродливою i рум'яною.
- Скажiть, а хто сьогоднi найбiльше вiрить у прикмети?
- Нинi люди все бiльше вiрять у тi прикмети, про якi знають з давнiх давен. Iнтерес до нашої нацiональної культури, в тому числi й до прикмет, вiдроджується пiсля тривалого занепаду. З власного викладацького досвiду знаю, що найбiльше ними сьогоднi цiкавиться молодь.
До речi, молодi люди часто не знають своїх народних звичаїв, культури. Пiзнаючи прикмети i старовиннi традицiї, молодь вiдкриває для себе невiдомий свiт. I, можливо, в тому, що нашi дiти не знають того, в що вiрили їхнi дiдусi й бабусi, є провина старшого поколiння.
Я переконана, що через сто-двiстi рокiв люди будуть ще бiльше цiкавитися народними культурою i традицiями. А наше завдання полягатиме в тому, аби дати прийдешнiм поколiнням це знання.